Згадка бартітсу (під ім'ям «баритсу»), зокрема, зустрічається у відомого англійського письменника Артура Конан Дойла, який приписав володіння «смертоносною боротьбою баритсу» своєму антигероєві — професору Моріарті.

Свої знання в цій галузі Моріарті використовує в рукопашному поєдинку проти Шерлока Холмса, представника школи англійського боксу, на краю Рейхенбахського водоспаду, проте Шерлок Холмс також мав навички «баритсу».

Наприкінці 60-х років концепцію об'єднання елементів різних бойових мистецтв було популяризовано Брюсом Лі. Філософія, розроблена Брюсом Лі, мала назву «Джиткундо», і одним із головних її принципів було вміння бійця успішно адаптуватися під будь-який стиль.

Вчення Лі і особливо фільми з його участю вплинули на ММА настільки, що в 2004 році президент UFC Дейна Уайт назвав Лі «батьком ММА».

Також необхідно відмітити, що окрім джиткундо ще з давніших часів у Японії вже існували бойові мистецтва змішаного типу, такі як Кадзюкембо та карате Годзю-рю.

Предок ММА існував і в СРСР: ним стало самбо — система, розроблена в 1938 році в результаті синтезу багатьох видів єдиноборств завдяки наказу № 633 «Про розвиток боротьби вільного стилю».

З усіх спортивних бойових мистецтв, що існують сьогодні, самбо найближче нагадує ММА по арсеналу використовуваних прийомів. Тут необхідно уточнити, що самбо підрозділяється на два головні напрямки: спортивний та бойовий.

Якщо першому випадку основним завданням є демонстрація кидкової техніки чи техніки больових прийомів, то бойове самбо набагато ближче до ММА за своєю суттю, оскільки у ньому першочерговою є здатність бійця максимально ефективно і швидко позбавити противника можливості до опору.

Частково у зв'язку з цим бойовий розділ самбо до 1991 був доступний лише для силових структур.

Крім того, у збройних силах СРСР, починаючи з 1979 року, проводилися змагання з АРБ (Армійський Рукопашний Бій), правила якого дуже схожі на правила змішаних єдиноборств.

Сучасні змішані бойові мистецтва мають своє коріння у двох подіях: змаганнях з Валє-Тудо (буквально з порт. — «Все дозволено») у Бразилії та японському Шутрестлінгу.

Вале-тудо бере свій початок у третьому десятилітті XX століття, коли представники бразильського джиу-джитсу Карлос Грейсі та Хеліо Грейсі запросили будь-кого змагатися з ними у боротьбі.

Це був так званий «Виклик Грейсі», який пізніше підтримали нащадки Грейсі.

У Японії в 1970-х роках професійний борець Кандзі «Антоніо» Інокі організував ряд поєдинків за змішаними правилами. Зокрема, 26 червня 1976 року Інокі зустрівся із уславленим боксером Мохаммедом Алі.

Спочатку планувався бій за змішаними правилами в повному розумінні, однак, за два дні було введено обмеження, що суттєво вплинуло на кінець зустрічі. Іноки дозволялося завдавати ударів ногою, тільки якщо він стояв одним коліном на підлозі.

В результаті, Алі завдав шість ударів, а Інокі майже весь бій провів на підлозі, не підпускаючи Алі до себе лоу-кікамі. Бій закінчився нічиєю, хоча збитки ногам Алі мало не поставив під загрозу його боксерську кар'єру.

У США популярність ММА почала зростати в 1993 році, коли каліфорнійський бізнесмен Арт Дейві та керівник школи бразильського джіу-джитсу Роріон Грейсі організували перший турнір Ultimate Fighting Championship (UFC), що відбувся у Денвері, Колорадо.

Турнір із восьми учасників, який мав призовий фонд для переможця у 50 тисяч доларів, включав представників боксу, савату, сумо, карате та боротьби. На подив 2800 глядачів присутніх у залі, і ще 86 тисяч, які купили платну трансляцію на кабельному телебаченні, переможцем турніру став бразильський спортсмен Ройс Грейсі, який значно поступався всім своїм противникам зростом та вагою і виграв завдяки задушливим і больовим прийомам, маловідомими в той час.

Згодом Грейсі виграв ще два турніри UFC, чим широко популяризував бразильське джиу-джитсу — один із ключових компонентів у підготовці багатьох бійців ММА у наш час.

Хотілося б окремо зупинитися на міфі про «Кривавий спорт», або «бої без правил», як часто називають ММА вітчизняні ЗМІ. Насамперед цей термін абсолютно невірний, оскільки на змаганнях з ММА існує досить велика кількість обмежень з технічних дій, особливо це стосується аматорського спорту.

Зокрема проведені дослідження показали, що рівень травматизму (за винятком травм головного мозку) в ММА, в цілому, схожий з рівнем травматизму в інших видах спорту. Однак, в силу правил, що дозволяють болючі та задушливі прийоми, кількість нокаутів у ММА менша, ніж у боксі, що передбачає знижений ризик травм головного мозку.

Тому, незважаючи на більший ризик занять ММА в порівнянні з іншими єдиноборствами, в результаті ММА виявляється менш травмонебезпечним видом спорту ніж, наприклад бокс.

Незважаючи на репутацію «кривавого спорту», яка іноді поширювалася засобами масової інформації за історію сучасного ММА, починаючи з 1993 року, було задокументовано чотири випадки, коли травми, отримані під час бою, стали причиною смерті бійця, при цьому у двох випадках — поєдинки не були санкціоновано уповноваженими організаціями.

Для порівняння, згідно з інформацією популярного інтернет-видання The Journal of Combative Sport, за той же період (з 1993 року) в результаті боксерських поєдинків померла 71 людина, що в середньому становить майже 4 смертельні випадки на рік.